Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі"

Виховна година з елементами дослідницького проекту

        Анотація

30 листопада 2015 року в Бурімській ЗОШ І – ІІ ступенів класним керівником Горянською Ніною Іванівною  проведена виховна година з елементами дослідницького проекту в 9 класі.  На даному заході всі його учасники здійснили віртуальну подорож сторінками життя села: познайомились з   його історією , видатними людьми, які прославили своє село в різні історичні часи. За допомогою мультимедійних презентацій, подорожували тими вулицями, де живуть учні 9 класу. З усього побаченого і почутого можна зробити висновок про велику і клопітку роботу класного керівника, яка за допомогою влучно підібраних форм і методів зуміла розкрити зміст своєї роботи. Показала рівень навченості і компетенції учнів.

                              ***

Іду  зі школи, а в душі натхнення.

І в серці пісня про село луна.

Шляхи життєві часто незбагненні,

-         Що значить?  Що година – виховна.

-         Мене сьогодні в школу запросили,

Поговорити про життя сільське.

І після того стало більше сили

Й повітря  - чисте, ніжне і п’янке.

Яке село! Які чудові люди:

Титикало, Павленко, Басанець

І інші… Ми їх пам’ятати будем,

А, значить, ще Бурімці не кінець!

Яка історія – прозора, чесна, чиста

І у далеких і близьких роках.

А учні -  і натхненно, й урочисто

Водили нас по славних сторінках.

І я сказати прямо  й чесно мушу:

Так можна, можна і інакше захід провести,

Та це не головне. Дитячим душам

Допомогли сьогодні розцвісти.

І усвідомити: Так, є прекрасні ріки,

І люди, і повітря, і гаї.

Але таких, як в нашої Бурімки,

Ніде немає, бо вони мої!

Автор М.А. Зеленський

Даний сценарій відкритого виховного заходу розроблений на допомогу педагогам – організаторам, заступникам директорів з навчально – виховної роботи, класним керівникам, вчителям для підготовки і проведення заходів, класних годин.

Назва роботи: Виховна година з елементами дослідницького проекту «Село моє, для мене ти єдине…»

           

Мета: Розширити кругозір учнів про рідний край; ознайомити дітей з історією свого села; розвивати інтерес до пізнання духовної спадщини свого народу; познайомити з жителями свого села, їх зайнятістю; навчити проводити дослідження, спостереження; виховувати у дітей почуття патріотизму, любов до рідного краю, до свого села, вміння розуміти людей; розвивати вміння спілкування; працювати разом; формувати звичку оцінювати відповіді, робити порівняння і узагальнення.

Завдання: Через використання науково – популярної літератури, історичних фактів та довідок, читання віршів, вивчення та виконання пісень, створення електронних презентацій розширити знання учнів про своє село.

Очікуваний результат:

Після цього заходу учні зможуть:

-         Поглибити знання про минуле нашого села, його жителів;

-         Усвідомити велич успіху простих українських людей;

-         Шанобливо ставитись до людей, які прославили і славлять наше село.

Форма проведення: літературно – музична композиція з елементами мультимедійних презентацій та історичної розповіді.

Використана література:

1.     Енциклопедичний словник

2.     Розповіді старожилів.

3.     Інтернет – ресурси.

Учасники: вчитель – пенсіонер, член районного літературного об’єднання «Криниця» М.А. Зеленський, директор школи, класні керівники,учні 9 класу

Тривалість заходу: 90 хвилин

І.План підготовки:

1. Збір матеріалу та підготовка загального сценарію.

2. Визначення творчих груп та обговорення ідеї створення.

3.Підготовка мультимедійних презентацій та підбір фото матеріалів.

4. Репетиції окремих блоків сценарію, підбір одягу.

5. Перевірка готовності технічних засобів.

6. Оформлення класу.

ІІ. План проведення:

1. Слово класного керівника ( використання матеріалів, розміщених на класній дошці).

2. Виступи учнів (літературний монтаж).

3. Розповідь класного керівника про випускника школи Зігору Анатолія Івановича. Знайомство з його віршами.

4. Виступ запрошеного на захід Зеленського Миколи Андрійовича.

5. Перегляд презентацій, підготовлених учнями.

6. Гра «Золота рибка»

7. Підсумок. Відеозапис «Свіча»

IV. Обладнання: ноутбук, учнівські презентації, фотографії, робота учениці з фотовиставки «Село моє рідненьке…»,  відеозапис «Свіча»

V. Основний зміст заходу

                            Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Хліб ясниться, сяють очі щирі

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Класний керівник: Коли ми народилися, то першим побачили обличчя мами, відчули ніжність погляду і тепло її рук. Для нас у перші хвилини, в ті перші дні – це все життя, весь всесвіт, іншого не існує.

Але і цей материнський образ поки що не чіткий. Проходять тижні, місяці, і ми починаємо сприймати найріднішу людину в окремих рисах, розрізняємо інтонації материнського голосу, мамину поставу.

Іде час, а навколо маминого світу починає виростати інший світ, який стає близький нам, перетворюється на дорогоцінні частинки «я», яке постійно утверджується.

Що це за світ? Він – наша кімната, найближча вулиця, сусідські діти, автомобіль чи залізничний вагон, які мчать кудись за межі нашого дитячого сприймання, і інтуїція підказувала нам, що земля ширша за ту, що перед нашими очима, що є інші села і міста.

Але й там, де ми з вами живемо, світ виявляється з кожним новим днем багатшим, ніж учора. «Вчора» зникає все далі і далі, відкриваючи простір далеких часів. Ми мріємо про майбутнє, завтрашній день теж іде від нас.

І ось настає священний час, коли все це велике і маленьке, що ми усвідомлюємо, що нас оточує, що є для нас минулим і майбутнім, зливається в одне коротке слово – Батьківщина.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. І де б ми не були – скрізь відчуваємо поклик рідної землі.

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Є з усіх одна країна,

Найрідніша нам усім

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Тут шумлять сади безкраї,

Наче вміють говорити,

Тут ясніше сонце сяє,

Тут солодше пахнуть квіти.

Різні в світі є країни,

Гарні є, є і багаті.

Та найкраща – Україна,

Бо найкраще в рідній хаті.

Діти, а як ви розумієте слова: люби свою Вітчизну?                                                    (Відповіді учнів)

1. Любити рідний край – означає берегти кожну вулицю, двір, хату, дерево, кущ, пташку, річку, ліс, луки.

2. Любити  рідний край – означає шанувати старших і допомагати молодшим.

3. Любити рідний край – означає добре вчитися, щоб принести радість своїм батькам і користь нашій Україні.

Класний керівник: Любов до нашої Батьківщини починається з любові до маленької батьківщини, до пам’яті про рідний поріг, стежки дитинства, до мудрості народної, з тієї землі, де народилися, виросли. Рідна земля, як і мама, одна, найрідніша. Вони для людини, як два крила для птаха, що дані для польоту. Зараз, завдяки розвитку нових інформаційних технологій, стало легше спілкуватися людям, які народилися в нашому селі, але доля закинула їх далеко.  Я пригадую, як в повідомленні на «Однокласниках» однокласниця мого чоловіка  Віра Ковальовська, написала «Дуже скучаю за нашою Бурімкою, за батьківським домом. Що нового в селі? Так хочу додому, хоч би за ручку хвірточку потрогать…»

А для щастя треба зовсім небагато,

Сонце, зорі, небо і весела хата.

А у хаті рідні, друзі, мама й тато.

Щоб любов і радість там жила крилата.

Щоб були стосунки в сім’ї добрі, щирі,

І зростали дітки в злагоді і мирі.

Щоб була робота в тата і у мами,

Діток пригортали ніжними руками.

І щоб був достаток. Все було як треба.

Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба.

Ще краса безмежна, ріки і долини.,

І любов, як море, треба для людини!

І знання і творчість, радість безупинна,

Кожен раз щось інше. Ти ж на це людина!

Діти, ви старанно готувалися до нашого заходу. І зараз вам слово.

1.     Іра Нестеренко: Село моє, для мене ти єдине Земля, зігріта серцем. Я люблю моє рідне село. Не уявляю себе окремо від Бурімки. Нелегко говорити про те, що ти більш за все любиш і до чого звикла з дитинства. Почнеш розповідати, і весь час здається, що забула найголовніше. Тому ми вирішили показати окремі години, іноді навіть хвилини його життя, життя його людей. * * * Коли на плечі будинків повільно опускається вечір, а моє село лежить на березі серед сутінків, які гойдаються на деревах, електричних проводах, я також стою перед ним на мокрій прохолодній землі. Село нахиляє до землі сою гарячу змучену голову, я легенько погладжую його по змокрілій корі дерев, і моя дитяча рука переплітається з його невидимими пальцями, і ми прощаємось до завтра. Я йду спати, а воно довго не засинає своїми вікнами. Вночі я чую, як село здригається уві сні від звуків, що наповнюють його серце, таке велике і добре. А вранці воно пробуджується, заповнюючи всю мене шумом свого дихання. І, освіживши свої вулиці, розправивши груди полів,  садів, село вітає мене: - Доброго ранку! - Доброго дня, моє село! 2. Віка Підгайна Звучить мерехтлива поезія літнього ранку... Тиша напнула свої вітрила над замріяним ставком, старими тополями і похиленими від років та журби плакучими вербами. Остання строфа ночі повільно зникає в чистому передранішньому повітрі... Ще кілька хвилин, і незабаром розпочнеться буденна метушня: хтось поспішатиме на перший поїзд, хтось велосипедом їхатиме на роботу в місто, а інші – почимчикують добре втоптаними стежками  доїти корови... Люблю я ці літні ранки, бо маю можливість спостерігати за цим дійством – у мене канікули! 3. Аліна Продан Знову прислухаюся... Чую тихесеньке дихання верб. Здається, що своїми гілками вони торкаються найглибших струн мого серця. Не одну розмову ними було підслухано. Вербовий пух не раз обціловував обличчя перехожих, встеляв їм дорогу. На хвилину замислююсь, бо ще зовсім недавно вони тягнулись цілим рядком вздовж центральної дороги. Але, на жаль, їх спиляли. Залишилось лише декілька . Так, спочатку необхідно було їх бездумно знищити “ горе – господарям ”, щоб потім усвідомити, що ці верби захищали село від буревію-вітру, від снігових заметів. Неможливо залишатись байдужою до таких вчинків дорослих!.. Нечутно пливе по воді листок, дивиться на воду зеленим оком, з якого скапують дрібні краплини роси. Він, вже відірваний від життя, осяде в ставку. Може і від того вода на дні ставка здається журно-чорною... Ні! Вода в нашому ставку чиста. А скільки тут риби водиться! Полюбляють у ньому рибалити і купатися як діти, так і дорослі. Погожої днини, коли плесо води відбиває на собі сонячне проміння, ставок здається великим дзеркалом. 4. Оксана Дейнека Про все у житті можна забути, до всього можна звикнути. Та аж ніяк не зітреш з пам’яті місця, де пройшло дитинство, рідну домівку, де чекають на тебе найдорожчі у світі люди.  Коли закінчимо школу,повезе  кожен з нас любов і пам’ять з собою, з ними йому легше буде жити далеко від рідного села. Пам’ятаєте малюнки на асфальті перед школою, коли відпочивали в пришкільному таборі відпочинку? А обличчя їх авторів, і що саме вихлюпнула дитяча фантазія? Впиваємося очима в асфальт. Що це? Нарешті очі звужуються, а губи розпливаються в усмішці. Внизу під малюнками різні написи. На суд села сьогодні школа винесла свої творіння. У вікна вривається сонячне проміння, сонцем наповнюються наші маленькі серця. Хтось добродушно посміхається, хтось сплескує руками, хтось ліниво відходить. Але тут сьогодні все зрозуміло тим, хто творив. Для них літо почалася саме тут, і саме сьогодні. Можливо, це народження чийогось таланту. А можливо, лише епізоди дитинства якогось академіка чи архітектора, який і не згадає ніколи це свято малюнків на асфальті. Однак хочеться, щоб пам’ятали це і Лесі, і Миколи... 5. Едуард Голуб Новеньке авто зупинилося на околиці села. Тут священна земля, святе місце – місце Вічного спокою. Я слухаю, про що шепчуть плакучі верби, вдивляюсь у викарбувані імена. Як їх багато! Невже так багато загинуло, пропало безвісті, невже так було? Нам в це нелегко повірити. Але ветерани пам’ятають. І мій дідусь розповідав про роки воєнного лихоліття. Війна залишила після себе невиліковні рани. Ось уже багато років не стихає біль. Я схиляю голову перед мужністю загиблих і тих, хто пережив ці роки. . . Мій прадід  пройшов усю війну. А повернувшись додому , припав до рідного порога, цілував рідну землю. Я не хочу, щоб село здригалося від вибухів, виття сирен, плачу матерів. Нехай замість цього звучить сміх на його вулицях. Страх, насилля, вбивства, війни повинні зникнути, залишившись в книжках і розповідях. 6.Діана Мартиненко І красиве наше село не лише новими будинками, мальовничими краєвидами, а насамперед своїми мудрими і роботящими людьми. Живуть вони тут з діда-прадіда, дорожать не лише своєю честю, а й честю всієї громади села. А від доброго коріння добре й насіння...У житті кожної людини є місце служінню людському обов’язку. Воно починається там, де твоя праця, твої обов’язки стають справою і щастям твого життя, де люди не вимірюють свої зусилля однією лише сумою заробітку, а де людина чітко усвідомлює значення своєї роботи, наскільки б величною чи скромною вона не була, і розглядає її з точки зору спільних інтересів. Така людина знає радість безсонних ночей, радість причетності до зусиль своїх односельчан, народу, причетності до Вітчизни.  У  хліборобів ніколи не буває легкої долі. І ніколи не буде, тому що доводиться за все боротись – за переконання, за щастя близьких, за мирний труд і спокій, за те, щоб усміхалися дівчата і гралися діти. 7.Віка Підгайна Село моє, для мене ти - єдине, Для мене – ти найкраще на землі. Частинка серця і України, В тобі мої всі радощі й жалі.        так написано в пісні Андрія Демиденка Дрімає передранішня тиша. Все затихло в чеканні нового дня. Здавалось, що темрява ще довго зможе боротись з ледь помітним світлом. Але ні! Світанок швидко заграв яскравим сяйвом. Легенький морський вітерець ніжно обіймає мене. Мій погляд пірнає у темну глибінь і, здається, що зараз неодмінно переді мною розкриється підводне царство. Справді, на якусь мить я забула, що так далеко від рідної оселі. Море то чарувало і вабило мене своєю блакитною водою, а то навівало якийсь смуток. Скиглили чайки та баклани... Тоді якнайшвидше я хотіла повернутись додому. А приїхавши в рідне село, я зрозуміла, що тут найкраще. 8. Іра Нестеренко Роздумую над тим, чи поїхала б кудись за кордон, якби трапилась така нагода? Звичайно. Хотіла б побачити, як живуть інші люди, які там міста, села, яка земля, яке небо. В інших людей можна багато чого повчитися, перейняти. Але я нізащо б не погодилась назавжди покинути всій рідний край, своє рідне село, хоч би як добре було там, у чужих краях. Бо, як писав Тарас Шевченко: “ Хай би моя Батьківщина була найубогіша, найнікчемніша на землі, то й тоді б вона мені здавалася кращою за Швейцарію і усю Італію ”. Звичайно, одне село можна порівнювати з іншим, але рідне село не можна ні з чим порівнювати, бо воно єдине і неповторне. Його так само не вибирають, як і не вибирають собі матір чи батька. 9.Аліна Продан Хай воно не обов’язково найкрасивіше, бо у світі, я впевнена, є кращі місця. Хай моє село і не таке багате, показне; може не кожному западе в душу, але від цього воно мені не є менш любим і дорогим, бо хоч: Село моє – краплиночка на карті, У світі невідоме – та дарма. Ну, а чого без нього були б варті Ми з вами, кожен зокрема? Класний керівник: Діти, ось, на цьому фото, Анатолій  Іванович Зігора. Цей чоловік колись навчався в нашій школі, ходив вулицями нашого села. Ми друзі з ним по «Однокласниках».  Я розповіла йому про наш захід і хочу зачитати вам його відповідь: Доброго ранку, Ніно! Завдяки Вам я знову зустрічаюся з Бурімкою, з селом, із яким у мене пов’язані найкращі і найтепліші спогади. У світі є поняття нижчі й вищі, А я чомусь розчулився до сліз, Коли знайшов колиску на горищі, В якій колись маленький хлопчик ріс. Стара колиска. Дерев’яні бильця Та ще шматок цупкого полотна. Скрипіла і гойдалася вона, В ній пульс мого життя тривожно бився. Мені не треба слави й грошей блиску, Бо тлінність їх я осягнув уже. Я просто радий, що мою колиску В Бурімці рідна хата береже. Як Ви знаєте, за професією я вчитель. Спочатку закінчив Прилуцьке педагогічне училище ім. І.Я. Франка і здобув професію вчителя трудового навчання та креслення. Згодом закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов зі спеціальності «німецька мова». Вчителював спочатку в Крупичполі, потім у Рожнівці (до 1997 року). З 1994 року займаюся перекладами з іноземних мов на професійному рівні в Києві, у приватному бюро перекладів. Деякий час працював у державних установах - Українському центрі духовної культури на посаді завідуючого інформаційно-навчальним відділом та в Київській редакції перекладів (перекладачем з німецької, англійської, французької, італійської та польської мов). За роки роботи доводилося робити переклади з 12 іноземних мов. Робота цікава, нудьгувати ніколи. Бував у службових відрядженнях у Німеччині та Австрії. Однак жити там не хотів би. Я не перекотиполе і любов у мене одна - Україна. Вірші я почав писати ще зі шкільних років, десь років з десяти. Найдорожча книга для мене - «Кобзар» Тараса Шевченка, подарований мені моєю матір’ю. Книга видана 1932 року, дуже пошарпана, бо свого часу її читало майже все село. Публікуватися почав у 1982 році в нашій районній газеті «Трудова слава». Власну збірку своїх віршів я так і не видав, хоча вона й була підготована до друку. Просто не було в мене на це часу. В 1996 році в київському видавництві «Молодь» вийшов двотомник віршів педагогів України «Самоцвіти», в першому томі якого вміщено й кілька моїх віршів. Мої вірші публікувалися також у книзі «Літератори Ічнянщини, 100 імен. 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури», впорядкованій Тетяною Чумак та Віталієм Шевченком (видавництво «Гнозіс», Київ, 2012 р.) та в 2-ому випуску альманаху незалежних літераторів Ічнянщини «Джерельна Іченька» (Прилуки, 2014 р.). Оце такий мій життєвий та творчий шлях у короткому викладі. Мої вітання і найкращі побажання Вам, Ніно, всім моїм землякам, моїй рідній школі, її вчителям та учням. До нової зустрічі в «Однокласниках». З повагою Анатолій Зігора А ще я хочу прочитати вірш

                                             ПІСНЯ ПРО БУРІМКУ                                                                                                                                      

Ти в сни мої часто приходиш, Бурімко,                                                                                                     Звучить твоє ймення врочисто і віщо.                                                                                       Тут бусли літають велично і стрімко,                                                                                                                Тут квіти - найкращі, тут небо - найвище.                                                                                                

Бурімко моя, колиско моя,                                                                                                       Хай пісня про тебе лунає кругом!                                                                                                                            Хай вічно сія, хай незгасно сія                                                                                                     Веселка на небі дитинства мого!                                                                                                                

Шепочуться верби вночі понад ставом,                                                                                            Гойдається острів, немов бригантина.                                                                                                          Давайте вітрило на нього поставим -                                                                                                            І він разом з нами у мандри полине.                                                                                                                  

Бурімко моя! В далекі світи                                                                                                                Носили вітри нас. Ми спокій забули.                                                                                                     Та знов моє серце до тебе летить,                                                                                                      

І знову в дитинство несуть мене бусли.   

Сьогодні в нас у гостях шанована в селі людина, наш вчитель, член районного літературного об’єднання «Криниця» -  Зеленський Микола Андрійович.  Ми запросили його, щоб послухати його чудові вірші. Будь – ласка, Миколо Андрійовичу, Вам слово.

Виступ Зеленського М.А.

Вірші

Моє село, красиве і багате

Було ти упродовж десятків літ.

А нині – тут і там порожні хати,

Як рани на знедоленій землі.

Моє село, твої дорослі діти

Роз’їхались, не втримало ти їх.

Як боляче мені тепер ходити

По спорожнілих вулицях твоїх.

Моє село. Ні вечором , ні ранком

Не чути співу у тобі давно.

В твоїх, колись, давно, забутих ланках

Залишилось лиш декілька жінок.

Лежить в канаві поржавіле рало.

Ще виглядає з торішньої трави.

Моє село, ти довго не вмирало,

То ж і тепер, прошу тебе, живи!

Поглянь, весна. Поглянь, верба висока

Зазеленіла, небо  - голубе.

Я вірю в те, що березневі соки

Напоять і ввіллють життя в тебе.

                          ***

Занурилось в туман моє село.

Стомилось, спочиває. Звісно – осінь.

Дерев верхів’я, ніби НЛО,

Холодне і німе, купає коси.

А тихо – наче в озері на дні.

Не чути кроків, ні вогню, ні вітру.

І барви – соковиті і чудні.

-         У осені на все своя палітра.

І хоч спішив,- спинився, занімів.

Хтось крикнув: «Обережніше, будь – ласка!»

Мов зачарований, я довго ще не смів

Порушити оцю осінню казку.

Класний керівник.                                                                                            

Сьогодні весь неосяжний  світ розкриється перед вами. Ним можна мандрувати з ранку до вечора, дивуватися і радіти.

Ми вперше тут почули звуки і спів рідної землі, бо вона до нас промовляє, співає нам своїх ніжних і незабутніх пісень. Уперше тут ми почули чарівну пісню коника – стрибунця, дзвін ластівок, уперше захотіли полетіти у синяву неба, перепливти свою вузеньку річечку.

Люблю село

Спитай за що? Й сама не знаю,

Люблю його дуже. Та й усе.

Можливо, що над ним веселка грає,

Що квітнуть яблуні і лан дзвінкий росте.

Люблю, напевне, за солодку воду,

За спів пташок, за голубу блакить,

За простоту і доброту народу.

Що без труда і дня не може жить.

За радість спілкування із землею,

За день погожий й весняну грозу,

За вранішнє сонце над ріллею.

За кришталеву на траві росу.

Люблю його й це серцем відчуваю,

Не сумніваюсь в цьому ні на мить.

І в відповідь я вас вже запитаю:

Невже ж його не можна не любить?!

Село моє, для мене ти єдине,

Криниця чиста з саду вигляда,

Хатина біла, сонях біля тину,

Така моя батьківська земля.

Виступ учнів

1.     Іра: Коли я йду зі школи додому, мене веде вузенька стежинка яка так і манить, щоб ми пройшли по ній. Восени, коли чаклунка осінь притрусить її своїми листочками вона стає ще гарнішою…

2. Віка: Влітку багато зелені на нашій українській землі, а от взимку все покривається білим снігом, тільки ялинки та сосни здаються ще зеленішими. Моє село таке гарне! Навесні з-за білого цвіту дерев виглядають чепурні хатки, які ніби загубились там.

3. Аліна: В селі у нас живе багато стареньких людей, вони вже немолоді, але завжди добрі, привітні, а особливо співучі. Їхня пісня народжує в кожному серці радість і душевне тепло. І завжди хочеться слухати й слухати їх.

4. Діана: Не можна забути рідного лісу з його тендітними молодими берізками, зеленими соснами, смачними грибами, дорогого кожному веселого щебету птахів, що знову повертаються до рідних гнізд. А повітря яке запашне! Насичене запахами лісу. Завжди хочеться дихати й дихати ним.

5. Едік: З давніх-давен живуть хороші, працьовиті люди в нашому селі, які своєю самовідданою працею примножують добробут нашого села.

6. Оксана:Ось таке моє рідне село, така моя батьківщина. Тут, де я почала ходити, говорити, вчитися справедливості, добру. Тут, де народилися я і мої батьки, мої рідні – це місце найрідніше, найдорожче для мене. Недарма ж  люди кажуть «Та земля мила, де мати народила».

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль веде дорога в світ.  

Я люблю своє село сонячне і тихе.

Хай його обминає чорнобильське лихо.

Хай живуть у ньому зайчик з ведмежатком,

Сни рожеві сняться хлопчикам й дівчаткам.

Іра:А чи чули ви, як співає наше рідне село? А ви прислухайтесь до його звуків і ви відкриєте для себе велику таємницю, почуєте і побачите багато захоплюючого, казкового, що на все життя запам’ятаєте цю барвисту казку і зрозумієте. Що так співає тільки рідна і дорога земля. І в кожному краю своя чарівна і неповторна пісня. У нас вона особлива, українська пісня села. І для кожного з нас наймиліша, найрідніша, бо ми жителі свого краю.

Звучить пісня «Бурімська урочиста»

Автор М.А.Зеленський

Не міські ми, не столичні,

-         До них відстань немала.

Не з Чернігова, не з Ічні,

А з Бурімки, із села.

 Бурімка там, де росте калина

Й чорнявая дівчина.

Із Бурімки, із села.

Тут, в селі, найкращі зорі.

Тут ми бродим по росі.

Виграють в воді прозорій

Коропи і карасі.

Бурімка там, де росте калина

Й чорнявая дівчина,

Коропи і карасі.

Ми вас щиро поважаєм,                                                                                                                                                       щастя радості шлемо.

Миру, злагоди бажаєм,

Ну – мо, друзі, почнемо.

Бурімка там, де росте калина,

Й чорнявая дівчина.

Ну – мо,  друзі, почнемо.

1.     Діана : Послухай музику села,

В ній запах трав і сонця ласка,

У синім небі журавлі,

А на долинах дивна казка.

Співає чисте джерело,

 Навколо вквітчане барвінком,

І пісня людям на добро

Лунає радісно і дзвінко.

Послухай музику села,

Пізнай навколишню природу

В ній ніжність наших матерів

В ній сила нашого народу.

2.Оксана:                                                                                                        Село моє, найкраще і єдине!

Я спів твій серденьком ловлю.

Моє село найкраще в Україні,

Я щиро й віддано його люблю.

Земля співає пісню колискову.

Коли лягаю спати й міцно сплю.

І кожен раз співає іншу знову

Як я встаю і добре щось роблю.

Я так люблю усе навколо мене –

Чудові квіти, річку і гаї,

Ліси й степи і полечко зелене,

І пісню, що співають солов’ї.

Я знаю, що земля моя співає

Про те, що все приходить для життя.

Усіх вона, як мама пригортає,

Для всіх в нас відкриває майбуття!

Класний керівник: Я з гордістю говорю, село Бурімка – це квітуче українське село. Воно з давніх-давен було оберегом, джерелом духовності народу, його традицій, звичаїв, вірувань, поетичності.  А зараз ми з вами перейдемо до перегляду презентацій, які ви підготували.

Перегляд презентацій з коментарями учнів.

1.     Ірина Нестеренко – «Моя вулиця  для мене найрідніша»

2.     Віка Підгайна – «Моє село»

Розповідь про П.О.Басанця ( Використана стаття газети «Трудова слава»

Славні земляки

Увіковічнити ім’я Наша земля щедро народжує таланти. Кожне село виплекало їх, щоб славили свій рід, свою малу батьківщину. І приємно, коли село знають далеко за межами району й області, бо там народився той, кого шанують і пам’ятають мільйони співвітчизників. До таких належить і Петро Олексійович Басанець із Бурімки.  Народний художник України, професор живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, видатний портретист, учасник багатьох художніх виставок, у тому числі й міжнародних. Його найвідоміша картина «Україна духовна», яку Петро Олексійович писав сім років, прикрашає один із головних залів Маріїнського палацу. Це монументальне полотно – колективний портрет 150-и видатних історичних постатей України. Класичні епохальні картини художника знаходяться в музеях нашої держави, а також за кордоном.  Петро Олексійович – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, був двічі поранений. У вільні хвилини малював своїх однополчан, видатних воєначальників. Після війни навчався в Одеському державному художньому училищі ім. В. Грекова, в Київському художньому інституті. Працював на кафедрі живопису та малюнка. Ілюстрував українські газети, журнали. Приїжджаючи в рідне село, малював портрети земляків. Ним була створена картинна галерея передовиків сільського господарства, залишки якої припадають пилом у старих хатах. Один із виконаних олівцем портретів ми знайшли в покинутій хатині «без вікон-без дверей» у Бурімці. На ньому один із жителів села упізнав Івана Різника, який до війни працював шофером на Ічнянському спиртозаводі, а після – теслярував у колгоспі. Скільки ще подібних робіт лежать недбало?  Батьківська хата, в якій була майстерня художника, збережена й доглянута. Зараз у ній ніхто не мешкає, але приїжджає сім’я: дружина Зінаїда Олексіївна, син, донька, внуки. Підтримують родове гніздо в належному стані.  Останнім пристанищем Петра Басанця стала рідна бурімська земля. Він похований 2006 року, в 80-літньому віці, на центральному кладовищі села, за заповітом – біля материної могили, пам’ятник на якій зробив сам.  До 100-ліття школи, де навчався Народний художник України, мають установити меморіальну дошку, урочисте відкриття якої планується на 2 червня.  Окрім цього, товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві просить розглянути питання про перейменування вулиці його ім.’ям, на якій із діда-прадіда проживала родина Басанців і де народився сам художник. Ініціатором цієї справи виступив колишній директор Бурімської школи, депутат районної ради О. І. Сліпець.  Він збирає підписи односельців на підтримку перейменування вулиці.   Ми не повинні забувати своїх талановитих земляків.  Хвала і шана тим, котрі не забули свого коріння, предків, і, пройшовши не тільки славними, але й тернистими шляхами, повернулися назавжди на рідну землю. Увіковічнити пам'ять про Петра Басанця у назві вулиці – справа честі земляків-бурімчан.  Наталія Черненко  На фото: Могила Петра Басанця та його матері

3.     Діана Мартиненко – «Село моє, для мене ти єдине…»

4.     Продан Аліна  - «Це моя вулиця і тут мій дім…»

Класний керівник:Гарно ми живемо у нашому селі. Але хочеться чогось ще кращого. У кожного з вас є заповітне бажання, які обов’язково ви б хотіли, щоб вони здійснилися. Давайте зараз уявимо собі, що у ваші руки потрапила золота рибка. Щоб ви її попрохали, що ви хочете отримати від неї, щоб нам, у нашому селі, було жити ще краще, веселіше.

      

 1. Я хочу отримати від Золотої рибки квіти Молодості. Я б їх подарував всім людям похилого віку. І вони б стали на 30- 40 років молодші, ніколи не хворіли, не знали що таке старість, були веселі. І як завжди, радо зустрічали своїх дітей, онуків на подвір’ї. (Голуб Едуард)

  

 2.  Я попрохала  б у Золотої рибки, щоб у нашому селі було дитяче кафе, а біля нього різні атракціони. Весело було б нам жити.(Дейнека Оксана)

   

 3. Я попросила б  у Золотої рибки цілющий напій під назвою «Людяність». Я б напоїла цим напоєм всіх жорстоких людей села. Тоді б не було ні крадіжок, ні бійок, ні насильств. У селі панувало б завжди добро. Всі люди жили б у мирі і злагоді. (Продан Аліна)

  4.  Я хочу отримати від Золотої рибки чарівну паличку, яка мала б властивість лікувати. Нею я б вилікувала всіх дітей інвалідів, хворих людей села. І тоді б взагалі не потрібна була б лікарня. Всі люди були здорові, щасливі, жили радісно і весело. (Підгайна Вікторія.)

Класний керівник:Село Бурімка. Рідний край. Воно немов чарівний дзвін звучить для кожного із нас. Ви підростете, пролетять над вами лебеді дитинства, і прощально помахаючи крилами, зникнуть за обрієм. Залишите рідну домівку. Проте, де б ви не були, ким би ви не стали, його вигляд, звичаї, обряди на все життя залишаться у серці кожного із вас. І де б в житті не повела  вас дорога, ви ніколи не забудете свого села, завжди будете поспішати до своєї рідної хати, до своїх батьків, до своєї маленької батьківщини – до Бурімки.

Мені дуже хотілося нашим сьогоднішнім святом запалити у ваших серцях хоча б маленький вогник гордості за те, що ви – українці. Саме вам, діти, вивчати, берегти, шанувати і вивершувати.

Хочеться вірити, що на вашу долю випадуть радісні хвилини гордості за те, що ми є український народ, що нашому роду нема переводу.

Я дякую всіх, що прийшли до нас на свято. І нехай у Вашому серці завжди буде спогад про рідну домівку, розквітлі черешні і мамину пісню.

А зараз я  хочу щоб як підсумок того всього, що ми побачили і почули, прозвучав ось цей запис. Автором його є вчитель інформатики нашої школи Глушко Юлія Сергіївна.

(Звучить відеозапис «Свіча»)

Матеріали до виховної години:
https://docs.google.com/presentation/d/1ex5IQe1D9Cz5CpDYHlLzNnshjA336I87Rta5Gj86XO0/edit?usp=sharing
https://docs.google.com/presentation/d/1IoBE-eg1q3BrtYS9t9RkbENtjEjNcIxsC21T04lETN8/edit?usp=sharing
https://docs.google.com/presentation/d/19sF3UljxgLB9Vp60Y5iYTlWoEoRMclnV9ax1E4V89yQ/edit?usp=sharing
https://docs.google.com/presentation/d/1jxWoos0wztvgN85apkGy-ZhOYeaKgZVVpQtlJS4rBB8/edit?usp=sharing